Обличчя театру
Чому? Чому Україна не може потрапити в НАТО або у Євросоюз? Чому ціни з кожним разом все більше і більше округлюють наші очі? Та й взагалі, що то за демократія, яка то є влада народу?!Безмежна кількість питань, проблем, криз, які ще досі не вирішені.
Головні представники нас у світі – ми самі. Наш президент, Верховна рада, та ще безліч усіляких міністрів, які «малюють наші обличчя» іноземцям – невже вони з гідністю рекламують нас? Та головна, центральна картина «галереї Україна» це звісно правлячі нею органи, такі як Верховна рада і президент України. З такими «шедеврами» нам не бачити сонячного майбутнього. Звісно є шанс на найближдчих виборах обрати собі «головний експонат» наступного провалу нашої держави, і так звісно кожного року. А президент ще й заявляє, що здолати економічну кризу зможуть тільки парламентські вибори, а з чим ми до цього боролися? З корупцією, свавіллям, чи все ж таки з кризою, тільки вже повністю особистою, індивідуальною.
Лібералізм, демократія – це все вже відходить на задній план. Час циклічний, і саме зараз ми потребуємо нового циклу – «сильної, твердої руки», яка б змогла все зібрати докупи і зробити щось по-справжньому гідне. Демократизм який існує вже доволі довго в нашій країні, нагадує сліпця який знає що він вільний, але не бачить куди йому йти. А бачити йому заважають всі ті професори, кандидати наук, які просиджують свої штанці у парламенті, або роблять з нього такий цирк, та ні, навіть ринг, на якому грають без правил та на дуже великі грощі. Оце так сором для країни. Європа дивиться та не розуміє, чого ж ми все таки хочемо з такою Верховною радою, та президентом. НАТО нас тягне і тягне, кличе немов жити без нас не може, і що йому потрібно – Північно-атлантичний союз прагне просто стати найсильнішим, тому і запрошує всіх кого не лінь, а для України це шанс самовдосконалитись, тобто підвищити свій рівень поміж інших держав. Ось так кожен має свій плюс) А те що народ взагалі не знає, що то таке, так це тільки тіж самі старання професорів, які зі шкури лізуть як прагнуть зробити наше життя «кращим». З такими «лідерами» далеко не зайдеш. Отож, поки злагоди в домі не буде, то нема чого зазирати у чужі вікна.
А лібералізм про який багато хто говорить, як і у Америці так і у Європі, починає просто занепадати. Він себе вже повністю вичерпав, що й навіть юшки не залишив. Наша ера потребує сильного лідера, та навіть диктатора, який би зміг за раз все владнати.
Здається, що у світі настала не просто економічна криза, а криза ідей, такий собі застій, який тримає нас у пастці, а ми все чекаємо і чекаємо, коли зійде наше «щасливе сонце». Живемо, плачемо і сміємося – суцільний театр, правду говорив Шекспір: «Світ – театр, а ми в ньому актори».